strokogonka
[Recent Entries][Archive][Friends][User Info]
Below are the 10 most recent journal entries recorded in the "strokogonka" journal:[<< Previous 10 entries]
|
06:27 pm
[Link] |
Поезія і політики
У нашого Толстоухова з"явився талановитий конкурент, можемо влаштовувати міжнародний поетичний конкурс на державному рівні.
http://www.charter97.org/ru/news/2011/1/29/35615/
Current Location: Kyiv
Tags: поезія, політики
|
|
10:14 pm
[Link] |
Про тартюфизацію
Спочатку це називалося "Тартюфизація як державна політика".
http://gazeta.comments.ua/?art=1296137604
Current Location: Kyiv
|
|
11:01 am
[Link] |
Життя і література
На жаль, в інеті тільки російською: http://gazeta.comments.ua/?art=1295514498
Переклад не мій, помилки не мої - умиваю руки.
Current Location: Kyiv
|
|
02:24 pm
[Link] |
Mon jardin d’hiver
Je voudrais du soleil vert
Des dentelles et des théières
Des photos de bord de mer
Dans mon jardin d’hiver
Je voudrais de la lumière
Comme en Nouvelle Angleterre
Je veux changer d’atmosphère
Dans mon jardin d’hiver
Ta robe à fleur
Sous la pluie de novembre
Mes mains qui courent
Je n’en peux plus de l’attendre
Les années passent
Qu’il est loin l’âge tendre
Nul ne peut nous entendre
Je voudrais du Fred Astaire
Revoir un Latécoère
Je voudrais toujours te plaire
Dans mon jardin d’hiver
Je veux déjeuner par terre
Comme au long des golfes clairs
T’embrasser les yeux ouverts
Dans mon jardin d’hiver
Ta robe à fleur
Sous la pluie de novembre
Mes mains qui courent
Je n’en peux plus de l’attendre
Les années passent
Qu’il est loin l’âge tendre
Nul ne peut nous entendre
Current Location: Kyiv
Tags: jardin d'hiver, stacey kent
|
|
10:16 pm
[Link] |
Отдавай-ка землицу Алясочку...
Про ефект відрізаної ноги на прикладі київської русскої інтелігенції: http://blog.comments.ua/?p=133
Current Location: Kyiv
Current Music: Le jardin d'hiver
|
|
02:34 pm
[Link] |
Два оповідання в порядку соцзмагання
Десь так 1931 року славетний Ленінський комсомол звернувся до письменників із закликом дати щось нове й небачене, бажано з життя пролетаріяту. На заклик відгукнулися Микола Хвильовий і Григорій Епік, ще й оголосили соціялістичне змагання між собою. Епік наступного року видав роман "Петро Ромен", а Хвильовий ще через рік пустив собі кулю в лоба.
Ось є два оповідання, написані порядком соцзмагання зі щасливим кінцем. У тому сенсі, що стрілятися ніхто не збирається.
68 заголовків про життя
Моя бабуся замість скатертини застеляла високий обідній стіл газетою, і то не будь-якою, а без фотографій. У неї це називалося «без маняків». Найбільше пасували середні сторінки «Ізвестий» зі стенограмами і сухими офіційними повідомленнями. «Известия» привозили з міста, їх виписував батько і виглядало, що більше ніхто у світі. Інші любили «Труд» за останню сторінку. Теперішня жовта преса виросла не з Аргументів і фактів, і не з «Комсомольського знамені», а з останньої сторінки «Труда». Батько досі вірить у газети і в теленовини, хоча думаю, це у нього спосіб медитації такий — не можна ж всерйоз дивитися кілька новин підряд. Але про радянські газети читайте Довлатова — там коротко, сильно і страшно весело.
Словом, не любила баба маняків і, видно, мала на те причини. Газета взагалі грала у сільському житті важливу роль: нею підтиралися, у неї загортали яйця і кров’янку, нею витирали насухо шибки після миття, вона і скатертина, і серветка, і пакет для сміття, і кульок для дрібної торгівлі. Сміття, до речі, в нашому селі сортували задовго до того, як владу над умами захопили гламурні журнали. Недоїдки — до гною, тверде — палили або закопували, а скляні пляшки тоді ще обмінювали на сітро «Буратіно», яке, молодь не повірить, бувало свіже й несвіже. У несвіжому за два тижні випадав осад. На дату ніхто не дивився — свіжість оцінювали, перевернувши пляшку, заразом перевіряли й герметичність. Ті, хто потай сміття викадав у рів на леваді, були у сусідів «суками-щоб-їх-грім-повбивав». Про радянську екологічну свідомість, народжену з бідності, ще напишуть дослідження. Тепер із Заходу прийшли екосексуали, але радянські жінки прали целофанові пакети і ходили з авоськами, ще коли теперішні грінпісівці ходили під стіл і пісяли у ліжечку.
Газети були у всіх, бо на них підписували примусово. Ну не те, щоб непідписантів карали, просто всі знали, що в поштарки план, а що поштарка сусідка, то й підставляти її сусідам не хотілося. Поштарка встромляла газети після обіду у завитушки з металевих прутів, які прикрашали залізні плоти — село було багате, то й плоти у хазяїв залізні. Після незалежності прийшла криза — кожен став сам за себе, ніхто не «заставляв» більше передплачувати, то й газет не стало. Криза — це коли поштарка не приносить газет.
Рейтинг тоді з великим відривом очолювали «Сільські вісті». Це «Сільські вісті» день у день творили сільський гемайншафт. Особливо популярний був п’ятничний чи четверговий, вже не пригадаю, номер з гуморесками і жартами у стилі Павла Глазового. А ще була мелодраматична рубрика «Вербиченька», потім її епігони розвелися на радіо — вітали з ювілеями дебільними віршиками і піснею «Час рікою пливе».
Одного разу вже студентом істфака я знайшов у старій шафі пожовкле число «Правди» за 1980-й, чи що, рік. Там була надрукована продовольча програма партії. З цим номером, і в прямому сенсі — номер газети, і в переносному — номер програми я потім тріумфально виступив на семінарі з історії України.
Словом, газета в селі — це сила. Баба померла разом зі світом, в якому були газети без маняків, акуратно зверстані, прочитані від гріха подалі живим коректором, надруковані в одну фарбу, величезного формату, який, схоже, теж відмирає. Але була в них одна вада — вони були нудні, ніхто їх не читав, вони одразу йшли на щось корисне. Не те, що нинішні. Позаздримо палеографам майбутнього:
Спекулянти продають кров за 200–300 гривень
Хазяїна секс-шопу катували по-звірячому
Гроно наших поетес запросили до Спілки письменників україни
Гігантські равлики живуть у квартирі вінничан Бондарiв
З посвідченням генерала клієнт «зняв» на об’їзній повію і не бажав з нею розрахуватись...
Журналіста побили до смерті студенти медколеджу
Ніхто не гарантує, що сомалійські нелегали у вінниці — не пірати
Лебеді прилетіли до Сутисок, аби примирити віруючих різних конфесій?
Після 70-ти... Все тільки починається. Неймовірна історія життя і кохання діючого голови профспілки та його половинки...
Була вагітною, а стала інвалідом
Чотири дні без їжі та води блукала бабця Ніна лісами
Куди ділись гроші з епідемії?
Люди, звертаюсь з Італії: не дайте пропасти моїй доньці з дітками в Україні
Рудики — найкращі сусіди, яких всі поважають
Куди звертатись «дітям війни» з позовними заявами?
Українська демократія — олігархічний апартеїд
«Ми приїхали з Білорусі торгувати цукром»
«Люблю їсти сало, то воно й омолоджує»,
Скочив у каналізацію, щоб дістати телефон?
Пацюки-мутанти шокували Замостя
Фельдшер Борис Поліщук рятує лелек у скруті вже вдруге
Обіцяли канікули — дадуть терор?
«Дві жінки побили третю... безневинно»
Німці приїхали до Гайсина вибачатись за 10 тисяч невинно розстріляних людей
Борщем агітували іспанця на 500-тисячний ремонт
«Ох, це наше вічне “Мовчіть!”». Відгук на статтю «Люди – звірі...»
Найкраща дівчина Вінницької області працює в енергетиці
Труби знищених цукрозаводів дійсно можуть помститися. Бо це символи!
П’яний покидьок перерізав горло пораненому господареві
«Кто контролирует торговлю самогоном в нашем городе»
у Вiнницi 200 «моржiв» і на Водохреща у них заплив
На різдво у лікарні вкрали комп’ютер, в пам’яті якого було понад 15 тисяч історій хвороб хворих
«У кого же подлечиться православному христианину?»
Шиншили поселились у подружжя левчуків. Хутро звірів найдорожче у світі
«Як мама в санаторії лікувалась...»
Двісті фотографій зробила Лізочка, щоб взяти участь у конкурсі на краще волосся
Закохані танцівники на візках з Хмельниччини шокували світ
«Я написав пісні про вибори, депутатів та верховну раду, але озвучу їх згодом»
Юна спортсменка з Ямполя виступатиме на чемпіонаті Європи за збірну Англії
Як продавали єпархію під розважальний центр
Поглумившись над церквою, хлопці прийшли з каяттям
Як капітан збройних сил «добував» золото, срібло та платину з вимірювальних приладів
Дві доби і майже 200 кілометрів. Андрій пішки йшов у притулок з табору відпочинку, бо йому там не сподобалось
«Самопальні» генеральські погони носять деякі вінницькі козаки-самозванці
б»ез сала колумб не відкрив би америку. Український національний продукт в історії та культурі людства
Наша бабуся валя вигадала собi iнше життя. Психiатр тиврiвського будинку-iнтернату герiатричного типу вважає, що жiнка видавала бажане за дiйсне.
Скiльки коштує «липова» вагiтнiсть?
«Нiяка вона не цiлителька, а шахрайка!»
Коропа-велетня спіймали у Прип’яті
Перший за 10 років дощ не злякав вінничан у Єгипті
Не втрачайте надію. Шукайте!
У нас ужасные условия труда, а директору все нипочем
Хто не любить Україну?
Темношкірий Фелікс на водохреща купався вп'яте
Як замінити бабусі суглоби?
«Кури “на антибіотиках” нищать не лише нас, але й нащадків!»
«Як стало семеро дітей, то нікому немає діла...»
Вовки — 300 гривень за голову
Найкрасивіший міліціонер України проживає у Вінниці
«Целочку» на новий рік щороку замовляє собі мій знайомий бізнесмен
Квіти приносять у дім гроші та злагоду. Маючи у хаті кактуси, дівчата вдало виходять заміж
Ще одна вінничанка обдурена аферистами косметичної компанії
Як професіонали корову мені вернули з того світу
Син пішов на іменини... З того часу з ним почали творитись парадоксальні речі. Люди, допоможіть! Чекаю на ваші поради
Професор університету став почаївським монахом
Свої довгі коси ні за які гроші не обріжемо
Христос рождається! Славіте його!
Наша листоноша — найкраща
Зрада
У дитинстві я мріяла вийти заміж за Антона Табакова. Спочатку мама прочитала нам із братом уголос «Тимура і його команду» Гайдара. Нас тоді було вже троє, але сестра книжок не любила і не слухала. Вона починала соватися, вовтузитися, потім переможно заявляла: «Ааа, я вже це чула!» — і рушала лупцювати сусідського пацана, з яким у нас постійно були серйозні тьорки.
Короче, ми вирішили створити свою команду. Звісно, мені хотілося бути Тимуром, але я чомусь із почуття справедливості поступилася заголовною роллю своїй двоюрідній сестрі, старшій на півроку. Собі вибрала роль Гейки, другорядного героя. Брату дістався Коля Колокольчиков. Таньку призначили Фігурою: вона була вредна і завжди шкодила нам в іграх. Книжку вона слухала заднім вухом, тому їй було глибоко начхати, як ми її кличемо. Пофіг було всім, крім вагітної тітки, на яку, мабуть, впливала вагітність. Вона приходила до мами і зі сльозами питала: «Зіна, ну чого діти кличуть Таню Фігурою? Це ж образливо!» Ображало це тільки її.
Але простору для подвигів не було. На вулиці не жив жоден ветеран, крім нашого діда. На 9 травня йому надсилали купу вітальних листівок, але виступати нікуди не запрошували, бо дід міг при нагоді виматюкатися при піонерах. На паради він не ходив, на зустрічі з ветеранами не їздив. Навіть ордени й медалі його не збереглися — наш батько ще в школі повимінював їх на цікавіші предмети, які до наших днів теж не збереглися. Про участь діда у війні нагадувала тільки п’ятикутна зірочка на хвіртці, але фарбувати її у нас охоти не було. Ми нарвали квітів у баби на клумбі і поклали їх на поріг сусідській дівчині. Вона, мабуть, подумала на когось із шанувальників, але ми про її реакцію так і не дізналися. Тоді ми вирішили поприбирати у сусідів у хаті. Звісно, це треба було робити за їхньої відсутності. Тьотя Галя працювала в меблевому магазині, Міша десь на лісопилці — їх цілими днями не було вдома. Треба було дочекатися, коли підуть дівчата. Ключ вони ховали у якійсь дивовижній торбі, яка висіла тут-таки біля дверей. Коли нарешті поле бою звільнилося, з’ясувалося, що торба висить дуже високо, і ніхто з нас, малоліток, туди не дістає. Довелося тягнути табуретку з літньої кухні. Потім ще поморочилися з замком — це була масивна хитромудра конструкція, і ключ у ньому ледь повертався. Обов’язки розподілили миттєво: підмести, покласти красиво диванні подушки, поправити розкішну накидку на телевізорі, згрупувати чашки на обідньому столі. От тільки замкнути назад двері ми не змогли. Довелося повісити незамкнутий замок, заникати ключ в торбу і тікати бігом додому.Не знаю як, але тьотя Галя зразу вичислила, хто гостював у їхній хаті. Від мами нам влетіло, а до сусідів ми не потикалися ціле літо.
Потім я вирішила вийти заміж за Владіміра Котіна. Це був радянський фігурист, а фігурне катання в Союзі любили. Щовечора взимку тьотя Міля вмикала телевізор, і ми дивилися черговий чемпіонат. Усі знали слова «аксель» і «тулуп». Я оцінювала фігуристів за костюмами, а у Котіна вони були дуже красиві, з кружевними жабо.
Ще я закохувалася у вершника без голови Олега Відова, але це тимчасово. Саме тоді в моє життя увійшов Валєрка. Він був старшим боярином на весіллі мого дядька. Гостей було багато, весілля тривало кілька днів. Спочатку їздили гуляти в Ічню до молодої. Мої батьки теж поїхали, а нас доручили сусідам, бо баба мусила готуватися до «нашої» частини весілля. Нам це все дуже подобалося. Тьотя Галя давно пробачила нам вторгнення в її будинок, дівчата читали нам з братом цікаві казки про карлика Носа, який купив на базарі капусту, а додому приніс людські голови в кошику, Міша взагалі нічого не значив у цьому житті. Він тільки курив, забивав з дядьками козла і дражнив Таньку. Увечері ми почали переїжджати. Переїзд полягав у тому, що треба було перенести до сусідів Танькине ліжко. Тато ніс його з Мішею, а ми бігли поруч з подушками в руках. Танька вже сиділа на місці і подавала команди. Вона любила всіх строїть. Усі тащилися, коли вона у відповідь на дідове зауваження подивилася на нього і заявила: «Дєд, а ти не камандуй тут, як камандір». Наступного дня батьки повернулися з Борзни, а ми додому.
Мені Валєрка сподобався відразу. Я йому, мабуть, теж, бо він постійно запрошував мене танцювати, а потім голосно заявив, що ми, напевне, одружимося. Я була щаслива.
А потім весілля закінчилося. Дядько й тітка поїхали до Ніжина, де вони ще вчилися на математичному факультеті. Валєрка теж. Він був їхнім однокурсником. Він завжди переказував мені вітання і казав, що чекає, коли я трохи підросту. Я старалася рости, стежила за собою. Мама сказала, що треба пити морковний сік, щоб був гарний колір обличчя. Я надудлилася цієї гидоти, аж мене знудило. Руки у мене часто зуділи, бо я цілими днями бабралася у воді, в піску, в землі. Мама повела мене до дерматолога. Він задумливо дивився мені на руки і розмірковував про походження мого імені: «Марина… Это, наверное, от слова “мариновать”…» Тепер я вечорами робила ванночки для рук: з кори дуба, з череди, з шавлії, а як нічого не було, то з чаю. Весільну сукню ми з Танькою вибирали в чеських журналах, які мамі наприсилав її друг Йоська, комсомолець із соціалістичної Чехословаччини. Плаття були розкішні, не такі, як у нас.
Я була вже готова до заміжжя, коли приїхав дядько і сказав, що Валєрка женився. І я його зненавиділа. Це було гірше, ніж коли тітка сказала, що Діда Мороза немає. Це була перша зрада.
Партія і комсомол уже не відзначать краще оповідання грамотою з шикарним портретом Ілліча, залишаються тільки коменти :).
Current Location: Kyiv
Tags: оповідання, соцзмагання
|
|
07:07 pm
[Link] |
Про кіно, комерцію і толоку
Актуальні питання, на які поки що немає відповіді. Наприклад, чи є шанс виграти в патріотичний лохотрон? http://blog.comments.ua/?p=79
Current Location: Kyiv
Tags: Чорний Ворон, комерція, кіно, лохотрон
|
|
11:37 pm
[Link] |
В театре абсурда ты - главный герой!
Илюхонька, как всегда, только для тебя - на удобопонятном для тебя же.
Итак, в пятницу мы в очередной раз пошли на "Пикник". В этот раз мы уже и не собирались, мол, сколько можно, но как-то вдруг передумали и купили билеты. И с первой песни я поняла, что этот альбом под названием "Театр абсурда" тоже для тебя. Альбом какой-то блоковский у них получился, в смысле Александра Блока, хотя о нем-то в композициях ни слова.
И шоу театрализованное хорошо придумали. Когда "У шамана три руки", то все уже привыкли к их шаману, и к демонически-серебристому чуваку на ходулях, который размахивает дирижерскими палочками, а потом скрещивает их и держит над головой гитариста, пытаясь дергать ими в такт музыканту, словно тот марионетка у него на ниточках, - к этому тоже привыкли.
А в этот раз на сцене была огромная снежная маска (ну, она, конечно, была не снежная, но очень даже блоковская), которую держала какая-то узкая декадентская рука, и с другой стороны сидел какой-то плоский фанерный арлекин. Но когда на словах "Тихо плачет манекен бесполый, кукла с человеческим лицом" арлекин вдруг начал двигать рукой, девчонка сзади стала визжать: "Аааа, мне страшно!"
Вот это сила искусства!!
И все время свет такой адский - фиолетово-черный...
А "Не в опере венской" ваще про тебя. Еще "Урим Туммим" очень хороша. Короче, половина нового альбома мне понравилась, а это, согласись, очень высокий процент.
Что скажешь, мой любимый театральный критик?
Current Location: Kyiv
Current Music: Там на самом на краю земли...
Tags: Пикник, музыка, театр
|
|
09:32 pm
[Link] |
Attempt #2
Навіщо треба читати українську літературу?
Варіанти відповідей: http://blog.comments.ua/?p=40
Current Location: Kyiv
Tags: ukrainian literature
|
|
08:50 pm
[Link] |
Great October Socialist Revolution
Як давно це було... 7 листопада, урочистий парад з нагоди річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Батькові колеги прикололи на груди зігнуті червоні стрічки, і нам з Юрком теж страшенно хотілося такі штуки. Але у нас були тільки красиві довгі повітряні кульки, прив"язані до цвяшка, вбитого в древко маленького прапорця. У мене прапорець був старіший, з цупкого полотна, на ньому намальовано Кремль. У Юрка прапорець був синтетичний, зі штучного шовку, мабуть, і ньому тільки напис СССР. Шкода, що обидві фотки зіпсувалися.
Current Location: Kyiv
Current Music: И Ленин такой молодой, и юный Октябрь впереди!
Tags: november 7
|
[<< Previous 10 entries] |
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1){kind=small}
strokogon's journal